Музика, достойна слухача

Музика, достойна слухача: розповідає Соломія Сорока

Соломія Сорока – українська скрипалька, у виконанні якої значна кількість української музики вперше була записана! Докторка художніх наук музичної школи Істмена Рочестерського університету, професорка Ґошенського університету та художня керівниця конкурсу Шерера, вона є однією із найактивніших амбасадорок української музики в США, очолює мистецьку серію «Музичні вечори в Українському музеї» та є президентом Наукового товариства імені Шевченка у Детройті. 14 травня вперше за останні 6 років Соломія Сорока виступить в Україні! Спільна з Академічним камерним оркестром «Віртуози Львова» програма є презентацією проєкту, над яким зараз працює скрипалька – виконання та запис маловідомої української та американської музики, тож поряд з очікуваною від Сколомії Сороки музикою Миколи Лисенка та Євгена Станковича прозвучать твори Генрі Кауелла та Емі Біч. 

Про популяризацію української музики за океаном, дебютні релізи та культурні мости солістка поділилася у розмові з Марією Левкович.

— Серед добірки ваших дисків є низка перших записів творів українських композиторів. За кордоном досить поширеною є проблема пошуку українських нот, як саме вам вдавалося отримувати необхідні партитури? 

— Я не мала жодних проблем з партитурами, зі Скориком виростала все своє життя, свої ноти він мені подарував і дав інтервʼю до буклета, схоже склалося і зі Станковичем, з яким я дотепер підтримую дуже близькі стосунки. Також у Нью-Йорку, в Нью-Джерсі є таке українське видавництво музики «Duma Music», для них я зробила редакцію всіх скрипкових творів Лисенка.

Тож з українською музикою у цьому плані проблем немає, на відміну від американської, де партитури є досить коштовними. На приклад, мій друг, дуже відомий композитор Брайт Шен недавно написав твір для скрипки з камерним оркестром. Я запитала, чи могла б виконати його, Брайт відповів, що із задоволенням дасть мені партію, але партитури треба купити у видавців, і це коштує дуже великих грошей. Тому проблемою є привезти саме американську музику.

— А як загалом в Америці сприймають українську музику?

— Я хотіла, власне, розповісти про свій проєкт, над яким я працюю вже дуже багато років. Ми з моїм чоловіком, піаністом Артуром Ґріном, назвали його «Музика, яку я ніколи не знав» — виконання української музики на американських сценах. Але також зараз я в процесі запису невідомої американської музики — сонат кінця ХІХ та початку ХХ століття. Це сонати, які я випадково знайшла і тепер продовжую шукати. Тому на багатьох наших концертах українська музика звучить разом із американською. Наша музика сприймається фантастично. Люди в захваті, що відкривають для себе цілі пласти культури. Проєкт триває приблизно 10 років, тобто мої 12 записів для Naxos, Toccata Classics, більшість із яких премʼєрні, були записані у ньому. 

Упродовж останнього десятиліття Соломія Сорока разом зі своїм чоловікм — піаністом Артуром Ґріном здійснила ряд записів для провідних лейблів класичної музики «Naxos» та «Toccata Classics», серед яких: «Євген Станкович: Музика для скрипки та фортепіано», «Микола Лисенко Повне зібрання музики для скрипки та фортепіано», «Мирослав Скорик: Музика для скрипки та фортепіано», «Сонати для скрипки Вільяма Болкома».

— А що саме ви відчуваєте, коли записуєте твір вперше, стаєте його першим голосом? 

Це велике моральне навантаження, тому що не знаєш, як саме ця музика звучить. Це процес вивчення, пошуку тембру, відповідної аплікатури. Багато ще треба  «витягнути» з музики, знайти сховане. Однак саме це і є унікальним та надзвичайним і це є те, чим я люблю займатися.

 — Які твори вважаєте своїми найбільшими знахідками? 

Мій улюблений композитор — це Євген Станкович. Для мене він найгеніальніший наш український композитор ХХ століття. Це не применшує роль творів інших композиторів. Кожен раз, коли я граю Станковича, його музика дає віддачу, приносить сатисфакцію. На концерті 14 травня я буду виконувати два твори Станковича, які я записала з фортепіано. У програмі ж прозвучать версії для скрипки з оркестром, створені самим композитором.

—  Що ще прозвучить у програмі та якою є концепція вечора? 

— Останній раз у Львові я мала концерт ще до пандемії і мені дуже приємно повертатися на львівську сцену у співпраці з  «Віртуозами Львова», Сергієм Бурком, Володимиром Дудою — музикантами, з якими я виростала. Це дуже хвилююче, але і дуже очікувано мною. 

Оригінально я задумала цей концерт давніше і мені хотілося провести міст дружби між Америкою і Україною. Ситуація політично змінилася не на краще, але більшість американців, підтримують Україну. На приклад, на нашій вулиці, в Анн-Арборі (Мічиган), на кожному третьому будинку український прапор. І він висить постійно. Мої студенти на початку повномасштабного вторгнення написали плакат зі словами підтримки України українською. І це дуже зворушливо. Ці люди не є помітними для преси, але дуже їх багато. 

—  Концерт отримав таку поетичну назву як «Траєкторія мрій». Якою є спільна мрія цього концерту, його програми?

— Музика обʼєднує багато всього: душі, країни, людей. Звісно, головна мрія на всіх одна — що війна скоро закінчиться і ми зможемо бути разом зі своїми близькими і фізично, і через мистецтво. Цей вечір — перша ластівка мого повернення до Львова. Ще одне моя мрія — це знаходити і продовжувати грати музику, яка є достойною свого слухача.  Недавно я дещо змінила програму — додала дуже близький мені твір — «Покаянний стих» Ігоря Щербакова. Я грала його раніше, але робота під час війни відкрила мені цю музику по-новому. Вона звучить дуже відверто, дуже актуально. 

 —  А якою є ваша особиста траєкторія нині?

— Я постійно граю, записую, попереду ще один диск з американською музикою. Окрім творчості я та моя родина живемо Україною. Ми організовуємо концерти, збираємо гроші, які йдуть на гуманітарні потреби, на реабілітацію поранених, робимо усе, що можливо зробити звідси і все, що залежить від наших професій. 

Розмовляла  Марія Левкович.