Abstract

Опонуючи дискусійній рецепції метафізики Декарта, автор зосереджується на її тлумаченні як умов особистісної самореалізації. Інтерпретація мислителя в контексті незавершеної революції Коперника прояснює чинники актуалізації належних засадин людської поведінки. У процесі звернення до приватного листування обґрунтовується правомірність а) оцінки періоду роботи над незавершеними «Правилами для керування розумом» як етапу метафізики та б) з’ясування мотивів роботи над незавершеним ним текстом. Аналіз спадщини Декарта як осмислення умов розбудови особистості увиразнює її змістовну спорідненість із вченням Канта. Йдеться насамперед про межі людського знання як передумову свободи, а також про принципову відмінність знань людини та зовнішніх речей. Глибоке знайомство з метафізикою Декарта свідчить про її дистанціювання від науки та релігії та його розважливе ставлення до ідеї абсолютизації мислення. А оскільки усвідомлення метафізичності людської природи зумовлює звертання Декарта до мистецтва, то подальші перспективи дослідження автор пов’язує з вивченням його ролі.