Коктебель моїх снів.
Я перестав вірити у містику ще з дитинства. Просто подорослішав, у всіх так буває.
Однак життя саме повернуло у потрібне йому русло. Ні для кого не секрет, що часи міцного гітарного рифу вже давно минули. Почалась епоха електронної музики — епоха трансу.
Про Гоа я чув майже на кожній тусовці. Казали, що це рай на землі, і багато з тих, хто туди їде — назад не повертаються.
Для справки: Гоа — найменший штат в Індії, батьківщина трансу. Берег моря, цілодобова музика, пляжі... накротики... Це таке шалене і ні з чим не зрівнянне почуття свободи, ясності і щастя... І попри все, це дуже страшно. Страшно поїхати і не повернутись, я не готовий все залишити. Страшно...
Я давно перестав вірити у свою силу волі. Ще коли почав палити, хоч божився, що не буду. Тому я вмовив сестру приїхати і забрати мене через 2 тижні. Вона радянського виховання, тому на це зло не поведеться. Добре, що у мене є сестра.
Я з компанією закоханих у транс і LSD наркоманів відкладали гроші на цю подорож цілий рік. Страшно.
Прийшло літо — сезон вибуху на Гоа. Потік відбірного трансу, кислоти. І як наcлідок цього години зловленого кайфу, видінь, прозріння і загублене здоров'я. Хоча хто про нього зараз думає, живемо один раз все-таки, треба спробувати все. Знаю, я придурок.
Те, що ми побачили, а головне відчули там, перевершило всі надії і сподівання. Справді, цього не можна передати словами. Дух Гоа — це більше, ніж танці під кокосовими пальмами. Діджей постає перед людьми в ролі сучасного шамана, який забирає учасників в подорож крізь ніч, переписуючи історію людства. Легкі і повільні треки на початку стають все важчі і циклічніші. На світанку дійство досягає апогею, після чого музика стає більш мелодійною, щоб зустріти схід сонця. І так щоразу, ніч у ніч.
Якщо вам сказали, що це затягує, це була найбільша брехня яку ви чули. Гоа-транс вас просто забирає з кінцями. Це вже не залежність — це стиль життя. Я забув абсолютно все, навіть своє ім'я. Місцеві називали мене Праджангхою, воїном Равани. Я був опирався. Мені, якщо
чесно, було абсолютно все одно. Не до імен.
Перед від'їздом я поклав собі у кишеню мобільний і зашив її, щоб мене можна було знайти. Я знав, що там забуду про все і навіть про це. Просто не звертав уваги ніколи на вантаж у кишені.
Слава Богу, що вона мене знайшла. Сестра, як же я її люблю. Без неї мене б вистачило ще на кілька днів. Рідні б мене більше ніколи не побачили.
В себе я прийшов через кілька тижнів. І ще кілька мені були потрібні для адаптації до життя.
З того часу минуло вже кілька місяців, але мене і досі переслідують синьо-салатово-рожеві-трансові сни.
Я туди хочу... все більше і більше, але страшно...
Комусь сниться Коктебель і море, а мені Гоа і транс. Краще б я поїхав у Коктебель...
Однак життя саме повернуло у потрібне йому русло. Ні для кого не секрет, що часи міцного гітарного рифу вже давно минули. Почалась епоха електронної музики — епоха трансу.
Про Гоа я чув майже на кожній тусовці. Казали, що це рай на землі, і багато з тих, хто туди їде — назад не повертаються.
Для справки: Гоа — найменший штат в Індії, батьківщина трансу. Берег моря, цілодобова музика, пляжі... накротики... Це таке шалене і ні з чим не зрівнянне почуття свободи, ясності і щастя... І попри все, це дуже страшно. Страшно поїхати і не повернутись, я не готовий все залишити. Страшно...
Я давно перестав вірити у свою силу волі. Ще коли почав палити, хоч божився, що не буду. Тому я вмовив сестру приїхати і забрати мене через 2 тижні. Вона радянського виховання, тому на це зло не поведеться. Добре, що у мене є сестра.
Я з компанією закоханих у транс і LSD наркоманів відкладали гроші на цю подорож цілий рік. Страшно.
Прийшло літо — сезон вибуху на Гоа. Потік відбірного трансу, кислоти. І як наcлідок цього години зловленого кайфу, видінь, прозріння і загублене здоров'я. Хоча хто про нього зараз думає, живемо один раз все-таки, треба спробувати все. Знаю, я придурок.
Те, що ми побачили, а головне відчули там, перевершило всі надії і сподівання. Справді, цього не можна передати словами. Дух Гоа — це більше, ніж танці під кокосовими пальмами. Діджей постає перед людьми в ролі сучасного шамана, який забирає учасників в подорож крізь ніч, переписуючи історію людства. Легкі і повільні треки на початку стають все важчі і циклічніші. На світанку дійство досягає апогею, після чого музика стає більш мелодійною, щоб зустріти схід сонця. І так щоразу, ніч у ніч.
Якщо вам сказали, що це затягує, це була найбільша брехня яку ви чули. Гоа-транс вас просто забирає з кінцями. Це вже не залежність — це стиль життя. Я забув абсолютно все, навіть своє ім'я. Місцеві називали мене Праджангхою, воїном Равани. Я був опирався. Мені, якщо
чесно, було абсолютно все одно. Не до імен.
Перед від'їздом я поклав собі у кишеню мобільний і зашив її, щоб мене можна було знайти. Я знав, що там забуду про все і навіть про це. Просто не звертав уваги ніколи на вантаж у кишені.
Слава Богу, що вона мене знайшла. Сестра, як же я її люблю. Без неї мене б вистачило ще на кілька днів. Рідні б мене більше ніколи не побачили.
В себе я прийшов через кілька тижнів. І ще кілька мені були потрібні для адаптації до життя.
З того часу минуло вже кілька місяців, але мене і досі переслідують синьо-салатово-рожеві-трансові сни.
Я туди хочу... все більше і більше, але страшно...
Комусь сниться Коктебель і море, а мені Гоа і транс. Краще б я поїхав у Коктебель...