7 хвилин щастя на інтелект-кемпі. Курасао
Ніколи не думав, що подібна, на перший погляд дитяча, дрібниця може принести стільки щастя дорослій людині.
Захотілось відпочити і відірватись по справжньому. Як справжньому мужику. І я поїхав на інтелект-кемп... Дивно? Так, справді дивно, іноді я сам себе шокую. Але все ж туди поїхав. Я знав, що там не буде вишуканих коктейлів і дівчат у бікіні, але щось таке туди манило...Щось особливе. Можливо, я просто хотів втекти з асфальтної фортеці і вирватись з полону посланця сатани — бюрократії.
Моє перше враження шокувало: там були нормальні люди, а не купка ботанів з КПІшними вусиками і штанами на підтяжках. Однак, як виявилось, вони просто переховувались і готували мені сюрприз.
Особливо набридливий був Аристарх, місцевий “мачо”. Його гидкий голос було чути за версту, а свою здоровенну голову він мив так давно, що, здається, на ній уже звили свої гнізда ластівки. Однак серед собі подібних він вважався певним гуру: вантажив усім мізки розумними словами, а потім говорив якусь ахінею, на яку ми мали образитись. Його компанія сміялась з цього.
Вся історія почалась з того моменту, коли у нас з ним почався страшенний батл: ми почали грати в слова... В цій грі рано чи пізно настає такий момент, коли словниковий запас просто закінчується. І дні через 3 ця мить таки настала. Він завалив мене словами на літеру "К". Для мене це був шок, я просто вже був не у стані переварити всю інформацію і вирахувати усі слова, які були названі упродовж гри.
Здавалось, що це провал, крах надій, сподівань, репутації. Однак раптом, я згадав чудесне слово: “Курасао”. Воно було ідеальним, з якого боку не глянь, адже слів на літеру “О” у нас теж лишилось не так багато. І не важливо те, що я не пам”ятав, що саме воно значить: чи то острів, чи то місто, чи мистецтво якесь. Головне, що таке слово є, а сказати протилежне мій опонент не міг, бо це б дорівнювало визнати себе дурнішим, що в даному товаристві було просто не припустимо.
“Курасао!” - гордо виголосив я. Аристарх підняв праву брову у відповідь. За час гри я його добре вивчив, і це значило, що він розгублений.
І це був мій тріумф. Голодний, смердючий, з жорсткою щетиною, але насправді щасливий. Це відчуття не можна навіть порівняти з першим поцілунком. Ейфорія була неймовірної сили, такого ефекту не досягнеш навіть дорогими наркотиками. Як це не звучить, але я відчув, що чогось у цьому житті досяг і що є не останньою людиною на цьому світі. Можливо, якби був всесвітній потоп знову, то для мене б зарезервували місце на ковчезі.
Але ці прекрасні почуття перервав його огидний голос який сказав мені: “Онкостафілокок”
Чорт...
Захотілось відпочити і відірватись по справжньому. Як справжньому мужику. І я поїхав на інтелект-кемп... Дивно? Так, справді дивно, іноді я сам себе шокую. Але все ж туди поїхав. Я знав, що там не буде вишуканих коктейлів і дівчат у бікіні, але щось таке туди манило...Щось особливе. Можливо, я просто хотів втекти з асфальтної фортеці і вирватись з полону посланця сатани — бюрократії.
Моє перше враження шокувало: там були нормальні люди, а не купка ботанів з КПІшними вусиками і штанами на підтяжках. Однак, як виявилось, вони просто переховувались і готували мені сюрприз.
Особливо набридливий був Аристарх, місцевий “мачо”. Його гидкий голос було чути за версту, а свою здоровенну голову він мив так давно, що, здається, на ній уже звили свої гнізда ластівки. Однак серед собі подібних він вважався певним гуру: вантажив усім мізки розумними словами, а потім говорив якусь ахінею, на яку ми мали образитись. Його компанія сміялась з цього.
Вся історія почалась з того моменту, коли у нас з ним почався страшенний батл: ми почали грати в слова... В цій грі рано чи пізно настає такий момент, коли словниковий запас просто закінчується. І дні через 3 ця мить таки настала. Він завалив мене словами на літеру "К". Для мене це був шок, я просто вже був не у стані переварити всю інформацію і вирахувати усі слова, які були названі упродовж гри.
Здавалось, що це провал, крах надій, сподівань, репутації. Однак раптом, я згадав чудесне слово: “Курасао”. Воно було ідеальним, з якого боку не глянь, адже слів на літеру “О” у нас теж лишилось не так багато. І не важливо те, що я не пам”ятав, що саме воно значить: чи то острів, чи то місто, чи мистецтво якесь. Головне, що таке слово є, а сказати протилежне мій опонент не міг, бо це б дорівнювало визнати себе дурнішим, що в даному товаристві було просто не припустимо.
“Курасао!” - гордо виголосив я. Аристарх підняв праву брову у відповідь. За час гри я його добре вивчив, і це значило, що він розгублений.
І це був мій тріумф. Голодний, смердючий, з жорсткою щетиною, але насправді щасливий. Це відчуття не можна навіть порівняти з першим поцілунком. Ейфорія була неймовірної сили, такого ефекту не досягнеш навіть дорогими наркотиками. Як це не звучить, але я відчув, що чогось у цьому житті досяг і що є не останньою людиною на цьому світі. Можливо, якби був всесвітній потоп знову, то для мене б зарезервували місце на ковчезі.
Але ці прекрасні почуття перервав його огидний голос який сказав мені: “Онкостафілокок”
Чорт...