ВНУ́ТРІШНЄ ПА́СМО КРИ́МСЬКИХ ГІР — одне з пасом Кримських гір. Про­стягається на 150 км від Інкерманських висот (побл. Севастополя) до м. Старий Крим майже суціл. дугою (пере­ривається між містами Сімферополь та Білогірськ). Пере­січна вис. 500 м, макс. — 738 м (г. Кубалач). У тектон. від­ношен­ні В. п. К. г. є пн.-зх. та пн. крилом Крим. складчасто-брилової споруди. В геол. будові беруть участь породи верх­ньокрейдового, палеогенового і частково нижньокрейдового віку, які утворюють монокліналь з нахилом на Пн. Зх. і Пн., з кутами паді­н­ня від 2–3 до 20°. У зх. частині, до Сімферополя, монокліналь має просту будову, лише подекуди ускладнену пологими антиклінал. ви­ступами, і утворює куесту з 2-ма уступами: пд. (нижнім), складеним верх­ньокрейдовими мохуватковими вапняками, та пн. (верх­нім) — з еоценових нумулітових вапняків. Потужність верх­ньокрейдових порід зменшується в напрямі Сімферополя. По лінії Сімферополь — Зуя, що від­повід­ає зоні не­глибокого (250–300 м) заляга­н­ня складчастого фундаменту Скіф. платформи, геол. роз­різ дуже скорочений, у рельєфі спо­стерігається один карниз, складений нумулітовими вапняками. Між смт Зуя і горою Агармиш монокліналь роз­бита числен. скидами і зсувами на окремі блоки різної величини. Річки роз­членовують пасмо глибокими долинами — кань­йонами (Бельбец., Качин. та ін.) — на окремі масиви. Поширені денудаційні гори-останці (зокрема Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен), окремі куполоподібні вершини, оригін. форми вивітрюва­н­ня (природні сфінкси, печери-гроти тощо). Ландшафтну структуру пасма становлять гол. чином куестово-лісові місцевості, в яких пере­важають низькорослі дубові ліси з типчаково-різнотрав. покривом на дерново-карбонат. ґрунтах та долин­но-терасні місцевості з лучно-чорнозем. ґрунтами. Числен­ні природо­охорон­ні обʼєкти. Р-н туризму.