ДЗЕРЖИ́НСЬК (до 1936 — Щербинівка) — місто обласного значе­н­ня Донецької області. Міськраді під­порядк. м. Артемове, смт Кірове, Курдюмівка, Ленінське, Неліпівка, Новгородське, Петрівка, Щербинівка. Знаходиться на правому березі р. Кривий Торець (притока Казен­ного Торця, бас. Сівер. Дінця), за 52 км від обл. центру та за 7 км від залізнич. ст. Фенольна. Площа 22,6 км2. Насел. 43 371 особа (2001, складає 85,8 % до 1989): українців — 50,3 %, росіян — 45,6 %, білорусів — 2 %. Тер. сучас. міста була заселена з давніх часів, про що свідчать археол. знахідки. Сучасна історія Дз. починається 1806, коли від слободи Зайцеве (нині смт, під­порядк. Горлів. міськраді) частина жит. від­окремилася у кілька хуторів, зокрема й Щербинівський (за нар. пере­казами, на березі Кривого Торця раніше була за­става богуслав. козака Щербини). На поч. 19 ст. побл. хутора виявлені значні поклади камʼяного вугі­л­ля, яке зна­йшло широке за­стосува­н­ня в кузнях най­ближчих повітів та губерній. Його вивозили навіть до Криму. Вугіл. промисел став осн. для жителів. До 1860 Нестерів. селян. товариство згрупувало бл. 20-ти селян. шахт в один Щербинів. рудник, середньоріч. видобуток якого становив понад 500 тис. пудів вугі­л­ля. На­прикінці 1830-х рр. Щербинівський і сусідні з ним хутори обʼ­єд­нані у с. Щербинівка, що уві­йшло до складу Железнян. волості Бахмут. пов. У серед. 19 ст. тут мешкало 1751, 1926 — 18 886 осіб. У пореформен. період у Щербинівку почали прибувати селяни з Катеринослав. та ін. губерній. 1861 власником Щербинів. рудника став під­приємець Полинов, згодом — Шеєрман, який протягом 10-ти р. заклав ще дві шахти. 1869 введена в дію Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, а від неї — гілка до Щербинівки, що сприяло інтенсив. роз­робці покладів камʼяного вугі­л­ля та буд-ву кокс. заводу. Жит. брали активну участь у рев. русі 1905, воєн. діях 1918–20, воювали на фронтах 1-ї світової війни. 1936 пере­ймен. на честь рад. держ. та парт. діяча Ф. Дзержинського. Від 1938 — місто. Під час нім.-фашист. окупації (22 жовтня 1941 — 5 вересня 1943) нацисти вбили понад 150, вивезли на каторжні роботи до Німеч­чини 1460 жит. За від­вагу, виявлену на фронтах 2-ї світової війни, 16 дзержинців отримали зва­н­ня Героя Рад. Союзу, понад 1500 від­значені бо­йовими нагородами. Основу природно-ресурс. потенціалу міста й нині складають пром. запаси вугі­л­ля (бл. 572 млн т). В околицях працюють шахти ім. Ф. Дзержинського, «Пів­нічна», «Пів­ден­на», «Торецька» (усі — держ. під­приємства «Дзержинськвугі­л­ля») та «Новодзержинська». У Дз. — 20 заг.-осв. шкіл, 2 ліцеї, Дзержинське музичне училище, гірн. технікум, муз. школа; 12 лікув. установ, санаторій-профілакторій; 8 Палаців культури та клубів, 23 б-ки, музей історії міста; ДЮСШ, 3 спорт. комплекси; є готель, від­діл. 6-ти банків, 22 реліг. громади. Виходить г. «Дзержинский шахтер». Встановлено меморіал скорбот. матері, памʼятник Герою Рад. Союзу М. Тоболенку. Видатні уродженці: д-ри н. акушер-гін­еколог С. Булієнко, фахівець у галузі систем автоматиз. проектува­н­ня Л. Глоба, фізики І. Гришаєв, М. Руденко, фахівці у галузі механіки В. Лукачев, В. Малєєв; живописець В. Без­родний; композитор Є. Льонко; рад. та парт. діяч, промисловець М. Рижов; спортс­менка А. Мижирицька. У 1900-х рр. у місц. школі вчителював письмен­ник С. Васильченко.