Abstract

У статті розглядається певний стан людини, стан ВІЧНОГО людини, стан ВІЧНОГО людини в зв’язку з її спасінням. В статті дано комплексний аналіз вітчизняних і закордонних розробок з питань характеристик стану ВІЧНОГО людини. Показаний зв’язок характеристик стану ВІЧНОГО людини з її спасінням. Обґрунтовані такі поняття, як «стан ВІЧНОГО» і «спасіння». Розкритий зміст провідних понять проблеми. Узагальнені якості самого стану ВІЧНОГО людини. Головна увага приділяється тому положенню, що стан ВІЧНОГО – це компенсаторне осяяння, яке руйнує в людині всі її спонукання. Від зруйнованих спонукань людина завмирає, зупиняється. Ця зупинка на благо, тому що руйнуються спонукання не важливі, не головні; руйнуються спонукання, які відволікають людину від головного, спокушають її. Як вже було сказано, в стані ВІЧНОГО людина зупиняється і завмирає без усіляких бажань і спонукань. Але коли виникає, по відношенню до людини, загроза ззовні, то людина починає діяти. Це трапляється від того, що в стані ВІЧНОГО у людини зберігається спонукання до спасіння. Всі інші спонукання руйнуються. Це важливо. Бо спонукання до спасіння не може бути другорядним і не важливим. Про це говорить і релігійно-містична культура взагалі. Розглядається проблема спасіння і в індуїзмі, і в зороастризмі, і в буддизмі, і в даосизмі, і в іудаїзмі, і в християнстві, і в ісламі. Тобто, мова йде про важливе в людських бажаннях і спонуканнях. Через це, проводиться зв’язок з спасінням.