Abstract

У статті окреслено провідні тенденції, що є характерними для розвитку історико-філо- софських досліджень у сучасній англомовній філософії і складають інтерес з огляду на розвиток історії філософії в усьому світі, зокрема в Україні. Показано, що антиісторич- ність, яка була властива для аналітичної філософії в її класичних варіантах, була лише моментом у її розвитку: історичний поворот, який розпочався в рамках цієї традиції ще в 1960-ті роки, упродовж перших десятиліть ХХІ століття призвів до справжнього розквіту історії філософії – як на концептуальному, так і на інституціональному рівні. Сучасні ан- гломовні історики філософії приділяють значу увагу методологічно важливому розріз- ненню власне історичного процесу, фактів, що мали місце в минулому (історія філософії) та рефлексій стосовно засобів, цілей та епістемологічних засад осмислення цих фактів (історіографія філософії). Показано також, що одним із головних плодів уважного ви- вчення історії філософії виявляється інклюзивність – привернення уваги до тих сторінок або аспектів минулого, які з тих чи тих причин були маргіналізовані або повністю забуті. Чинники, які раніше відкидалися як зовнішні (ектернальні) і, відповідно, малозначущі, набувають не меншого значення, ніж ті що традиційно вважалися внутрішніми (інтерна- льними). Завдяки цьому на зміну традиційній історії філософії, зорієнтованій передовсім на вивчення найвидатніших представників західної думки, зазвичай – чоловіків за статтю, приходить значно ширший історико-філософський канон, який включає більше коло ми- слителів, представників різних культур і типів філософування.