Abstract

Калачакра-тантра в тибето-буддійській традиції – це доктрина часу, яка є основою не лише для певних релігійних практик, а й для буддійських природничих наук (астрономо-астрології та алхіміо-медецини). Стаття присвячена послідовному огляду основних досліджень вчення Калачакри як в межах самої традиції (починаючи з Х ст., коли Калачакра з’явилась в буддійському просторі Індії в якості тантричного вчення), так і на заході (починаючи з XVII ст., коли інформація про культову сторону Калачакри та про пов’язані з нею буддійські науки фрагментарно почала просочуватися в інтелектуальний простір Європи), що умовно можна розподілити на дві гілки студій: апологетичних та критичних, відповідно. В апологетичних студіях було зафіксовано відображення певних періодів еволюції практики Калачакра-тантри та визначено її приналежність до групи вищих тантр ваджраяни. У критичних студіях, з метою з’ясувати культурний та філософський масштаб вчення, було виокремлено декілька головних напрямів дослідження вчення Калачакри: космологічний, астрономо-астрологічний, алхімічно-медичний, есхатологічний, релігійно-ритуальний та тибетологічний. У результаті такого підходу до історіографії Калачакра-тантри було виявлено, що наразі ці дві гілки студій, наближаючись одна до одної, досягли певної межі, за якою може відкритися новий рівень дослідження вчення, що, своєю чергою, підживить діалог буддизму з наукою, де Калачакра-тантрі, яка балансує між фізикою та метафізикою, може бути відведена ключова роль.