Abstract

Стаття присвячена розгляду генези, динаміки та онтологічної проблеми вчення Юрія Мамлєєва про Безодню. Автор виокремлює п’ять причин виникнення такого екстраординарного вчення: криза двадцятого століття та філософування у підпіллі, укоріненість у російській культурі та національна самоідентифікація Мамлєєва, вплив східної метафізики та інтегрального традиціоналізму, зв’язок філософії з літературою та художні витоки мамлєєвського мислення, містичний досвід автора вчення та його духовні осяяння. Розглядаючи динаміку вчення про Безодню, автор статті означує три етапи його становлення: формування утризму «Я» як можливості збереження особистості у формі вищого «Я» під час досягнення Абсолюту, висвітлення глибин невидимих пластів космосу та створення «Останньої Доктрини», розкриття ідеї Росії Вічної як посередника між Абсолютом та Безоднею. Також автором статті досліджується можливість примирення радикальності мамлєєвського утризму «Я» з його ж вченням про Росію Вічну. Примирення стає можливим саме в контексті динаміки розвитку Мамлєєвського вчення про Безодню. Під час дослідження онтологічної проблеми співвідношення Абсолюту та Безодні зазначається: на метафізичному рівні, що носить езотеричний характер, Абсолют та Безодня тотожні та взагалі не можуть мислитись окремо. На релігійному ж рівні, що носить екзотеричний характер, вони можуть бути протиставлені один одному. При цьому трансцендентність Абсолюту розглядається як така, що дається людині і може бути досягнена, а трансцендентність Безодні, як така, що не дана людині і є принципово недосяжною. Автор статті доходить висновку, що розгляд генези та динаміки вчення Юрія Мамлєєва може допомогти у розумінні та вирішенні тих парадоксів, котрі формуються під час введення Безодні у традиційну метафізику.